Було це в шістдесяті роки минулого століття, в часи гігантоманії, яку й сьогодні нам хочуть нав’язати державні мужі. Наш район приєднали до сусіднього, із райцентром за сорок кілометрів од мого села. Все, як і сьогодні, робилося, на їхню думку, для «блага» нас, смертних. Багато людей не хотіло миритися з цими «благодійствами»: писали в усі інстанції Союзу, добиваючись відродження району. Коли це питання поставили перед одним із керівників новоствореного району, він відповів: «Район буде відновлено тоді, коли у мене виросте волосся на долоні!»

 

Мине небагато часу, і наш район буде відновлено, а керівника укрупненого району призначать керівником відновленого.

 

Проходить, як тоді називали, районний партійно-господарський актив. Під час засідання керівник району одержує конверт із лезом і побажанням йому поголити волосся на долоні.

 

Бувши людиною розважливою, він попросив пробачення у людей і побажав новоствореному районові успіхів у майбутньому.