Олексій Крачило Гумореска “Мобільний світ”

Сучасний світ — мобільний. Не в тому сенсі, що сконденсований до якогось стану (радість, лихо, щастя, біль), а в тому, що перенасичений засобами мобільного зв’язку. Одна авторка зіронізувала щодо цього навіть: «Дебілки з мобілками, дебіли з мобілами». Отже, мова про мобільні телефони.

 

Простуєш великим містом, споглядаєш людський натовп. А довкола — «пі-пі-пі», «пі-пі-пі-пі-пі!» — різноманіття музичних сигналів, ба навіть співів. Не занудьгуєш. Приміром, в одного чолов’яги поруч мобільний телефон озвався так:

 

Таганка, я твой навеки

 

арестант.

 

Погибли юность и талант

 

В твоих стенах!

 

З другого боку лунає мелодія «Владимирский централ», де «…не очко обычно губит, а к одинадцати туз». Одне слово, суцільна зона…

 

Заходиш в електричку — попереду розмальована краля, тільки-но сівши, дістає із сумочки телефон: «Алло, я вже тронулась». «Відверни й заступи», — благаєш подумки.

 

А то зібрався якось на риболовлю, один-єдиний разочок за літо. Закинув вудки, почало клювати. Дрібнота ловиться, аж ось пішли більшенькі карасики. Дзвінок. Телефонує мати:

 

— Ну, що, ловиться?

 

— Ловиться.

 

— Гляди ж, довго не сиди там.

 

Через п’ять хвилин:

 

— Я зі стільця впала, не підведусь. Їдь уже.

 

Ну що ж, прощай, рибко, велика й маленька.

 

Приїхав. Мати вже підвелася сама, замішує свиням. Мобільник у кишені сорочки, гудзик незастебнутий. Поніс рохам їсти і не помітив, як мобільник у хліві випав. Схаменувся через деякий час: нема телефончика! Прожогом у хлів — півкорпуса свині згризли! Влетів у хату з покаліченою мобілою — хрясь нею об стінку зі злості. Пропало півтисячі. Добре, хоч дорожчого не купив. Ну, нічого — не перший і не останній. Виручив племінник. Йому лише десять років, а телефонів перевів штук п’ять.

 

— На, дядю, мій старенький мобільник. Я новіший забрав у сестри, а вона купила зовсім новий.

 

Що ж, старенький то й старенький. Не так шкода буде втрачати.

 

— Оленко! Це Сашко телефонує. У вас світло у хаті є? А то в нас нема. І у вас нема? Значить, всюди нема. А я думав, знову щось із лічильником…

 

Отака розмова. А до тієї Оленки десять метрів пройти — дім неподалік.

 

Либонь, скоро в одній квартирі говоритимемо по мобільному.

 

Телефонує молодий поет літературному метрові:

 

— Станіславе Панкратовичу! Я стою біля ваших дверей. Відчиніть, будь ласка.

 

А натиснути на дзвінок ліньки. Та що поробиш — сучасний світ… ну, дуже мобільний!