Вів я повз сільський стадіон корову з пасовиська, а тут саме зібралися на тренування футболісти. А воротар не з’явився, то вони покликали мене постояти на воротах. Я кажу: «А де ж я діну корову?» Мені відповіли, щоб пустив пастись за сіткою футбольних воріт. Я так і зробив. Корова стала пастись, а я — у ворота, і тренування розпочалося. Тільки я попрохав хлопців, щоб не дуже били по м’ячу. Та футбол — гра азартна, і м’яча стали бити щодалі, то сильніше. Я ледве відбивав удари.

Тим часом моя корова зацікавилася тим, що діється на полі, підійшла до сітки воріт і стала спостерігати. І ось, коли я відбив сильний удар, а гравець, на якого полетів м’яч, з льоту «врізав» по воротах так, що м’яч аж свиснув, буквально «влипши» в мене і завдавши болю, моя корова заревла, вискочила з-за футбольних воріт і, опустивши роги, погналася за тим футболістом. Я щосили крикнув: «Тікай, бо наб’є!» Той дременув у сільський парк. Корова з ревінням почала його переслідувати поміж деревами. Я теж, злякавшись за хлопчину, щодуху побіг за ними, а той, вискочивши з парку і перебігши дорогу, вскочив у чужий двір і встиг зачинити за собою хвіртку. Тин був високий, і корова через нього заглядала, де сховався мій «кривдник». Тут прибіг і я та впіймав її за налигача, котрий був намотаний на рогах.

Реготу було тоді! Надалі, коли я приходив на стадіон, хлопці сміючись питали, чи не прибіжить сюди і моя корова…