У цьому кафе він, як то кажуть, днював і ночував. Якось підійшов і мовив:

—  Ви знаєте… мене дуже цікавить психологія багатьох
літературних героїв. Наприклад, Толстого, Достоєвського.

Щоправда, мене ця психологія цікавила не дуже, тому й бовкнув:

—    Зрештою, питання не з легких…

—    От-от, одразу видно, що на цьому розумієтесь. Так, схопили проблему…

Яку проблему я схопив чи вхопив, второпати було важко, проте все ж стало приємно від такої похвали. Замовив каву. Йому й собі.

—  Але ж цю психологію потрібно вивчити. Ну, просто
життєво необхідно!

 

—  Авжеж,— важко зітхнув я.
Ще раз замовив каву, міркуючи, що то за розумна лю-.

дина.

Наступного разу він підійшов і повідомив, що не спав цілу ніч:

—    Довго міркував над тим, що ви сказали. Я не міг пригадати, що таке важливе сказав.

—    Нам треба посидіти та обмізкувати. Я сів. Замовив каву.

Він ще кілька разів перепиняв мене, запевняв, що дуже цікавиться психологією літературних героїв, що вона не дає йому спокою.

Якось я спитав:

—  Пробачте, а конкретно яких героїв?

—    Як яких? Тих, що у Достоєвського… як їх… ага… так… гм…

—    А що ви читали Достоєвського? Які романи?

—    А навіщо ті романи читати? Я про них телепередачу бачив. І знаєте — мене цікавить психологія його героїв, а не романів.

—    Яка психологія тих героїв, не знаю, проте ваша ціл­ком зрозуміла.

Іншого разу він сидів за столиком з двома юнаками г дівчиною (напевне, студентами) й казав:

—  Це така важлива штука — вивчити питання психо­
логії героїв Толстого, Достоєвського. Я вже давно міркую
над цим.

Офіціантка несла каву й печиво. Звичайно, за рахунок студентів.