(Каса Львівського залізничного вокзалу)

 

— Добридень.

 

— Здрастуйте. Куди вам?

 

— Находка. Верхнє бокове.

 

— В Находку верхнє? Це ж край світу!

 

— Та знаю, теща там живе.

 

— То ви намучитись рішили дорогою, щоб потім там, у порівнянні із місцем верхнім, було неначе добре вам?!

 

— Не зовсім так… Забув добавить: при туалеті щоб було. Ну, і якщо таке можливо, то щоб з вікна також дуло.

 

— Ви що, ще й захворіть рішили, щоб теща лікувала вас?! Чудово вигадали, пане, розважили ви добре нас. Зроблю вам усе, як попросили…

 

— Іще, вагон останній дайте.

 

— Та прикладу для вас всі сили, лише хвилинку зачекайте…

 

— Та зачекаю, я не кваплюсь, мені аби все, як прошу.

 

— Будь ласка, тридцять восьме місце.

 

— Здачі не треба, вам лишу.

 

— Та що ви? Чайові за муки? Не треба, заберіть, мужчина.

 

— Їй муки, а мені для свята з’явилась ще одна причина.

 

— То ви те місце не для себе?!

 

—    Звичайно, пані Ольго, ні. Теща додому від’їжджає, і щастя випало мені — квиток купити. Їй на пам’ять не раз прийде поїздка оця. І не скоро у квартирі буде верховодить дорога вівця.