Якось пішла моя дружина на базар за поросям, аби мати на зимовий період заняття. Вибрала, заплатила і попросила продавця:

 

— Підвезіть його до моєї оселі, тут недалечко, на вулицю Пролетарську…

 

— Звісно, підвезу, — погодився дядько. — До речі, десь на Пролетарській живе мій давній приятель Віталій Кривоніс.

 

— Так я ж його дружина! — зраділа моя половина.

 

Привезли порося. Дядьком виявився Микола Терен, з яким ми більше п’яти років учителювали в одній із шкіл.

 

— Клітка у тебе добра? — питає Микола після низки привітань та згадок. — Не вискочить кабанець через верх?

 

— Не вискочить, — запевнив я. — У тій клітці вже виріс не один десяток свиней.

 

— От і добре. Бувайте…

 

Поселили поросятко у клітку. Постояли, радіючи, бо видно, що пригоже. Виросте кабанисько!

 

Через годину чую стривожений жінчин голос:

 

— Порося вистрибнуло з клітки!

 

Такого я ще не чув і не бачив, бо огорожа досить висока. Хвилин двадцять ганявся за поросям, поки зловив його. Прибив до клітки зверху ще дві дошки і заспокоївся.

 

Через якийсь час заходить до хати дружина:

 

— Кабанчик знову вистрибнув із клітки!

 

Я знову ганявся за ним, аж поки не змокрів чуб. Прибив до клітки ще дві дошки.

 

У хаті дружина насмішкувато запитала:

 

— А твій приятель Микола часом не учитель фізкультури?

 

— Так. Як же я зразу не здогадався, — зареготав і я. — Що то значить справжній майстер своєї справи, умілий тренер.