Над безмежним океаном
Лайнер проліта,
А в салоні дід старенький
Сало упліта.
Пахне салом українським
На увесь літак.
Підбігає стюардеса
І говорить так:
– Командір наш сало любіт,
Он у нас хохол.
Просіт он кусочок сала
Принести на стол.
Настовбурчились у діда
Вуса, наче дріт.
– Він не буде їсти сала, –
Відмовляє дід.
Вертається стюардеса
Через п’ять хвилин.
– А у нас любітєль сала
Єсть єщо одін.
– А це ж хто? – старий питає.
– Наш второй пілот.
Он хохол і любіт сало –
Щирий патріот.
Дід серветкою утерся:
– Дівко чи мадам,
Він не буде їсти сала,
Повторяю вам.
Стюардеса пильно в очі
Дивиться йому.
– Як це так – не буде їсти… –
Поясність чому.
Дід насупився сердито:
– Поясню, мадам.
Той і цей не будуть їсти
Тому, що не дам.
Українцям дав би сала,
Дав би й хліба шмат,
А хохли нехай ковтають
Їм рідніший мат.