В темну нічку-петрівочку
Сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба
В Києві з’явився.
Іде козак Хрещатиком,
Іде, бадьориться.
— Яка ж у вас, — каже, — гарна
Та пишна столиця!
Хотів би я поїздити,
На все подивиться,
Якби дали ту карету,
Що без коней мчиться.
Ой не ходив козак славний
Вчитися до бурси,
А закінчив у столиці
Любительські курси.
Міліція за успіхи
Шоферу Тарасу
Дала права любителя
Найвищого класу.
Іукнув козак: — Не хочу я
Ні «Волги», ні «ЗІЛа»!
Дайте мені «Запорожця» —
То буде до діла.
Дали йому «Запорожця».
Смикнув він дверцята
Та й спробував дужі плечі
В кабіну пропхати.
Як не бився, не мостився —
Не пуска залізо.
Хотів спину просунути —
І спина не лізе.
Ой сів славний запорожець
Верхи на машину
Та й заспівав нову пісню,
А не старовинну:
— Спасибі ж вам, сини мої,
За добрую ласку,
Що назвали «Запорожцем»
Дитячу коляску!

За матеріалами: Павло Глазовий. “Гуморески. Старі й нові”. Редактор-упорядник Іван Малкович. Художник Кость Лавро. Київ, видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, 2008 р., стор. 310.