В темну нічку-петрівочку сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба в Києві з’явився.
Іде козак Хрещатиком, іде, бадьориться.
— Яка ж тепер, — каже, — гарна та пишна столиця!
Хотів би я поїздити, на все подивиться.
Якби дали ту карету, що без коней мчиться.
Гей, – підкликав козак славний до себе таксиста.
Довго їздив, милувався красотами міста.
Як на Виставці заходив в ясні павільйони.
Скидав шайку й відважував глибокі поклони.
— Пишаюся золотими людськими руками,
Це ж у вас не павільйони, а, їй-богу, храми.
І прекрасно, що кругом тут не панікадила,
А те, що вам земля наша щедра уродила.
Обдивився козак славний і нові квартали.
— Як ви жити, любі діти, чисто и гарно стали!
То скажіть же, де столиці кінець і початок?
У вас уже й околиці такі, як Хрещатик.
Заплатив козак таксисту.
— Дай я, — каже, — трішки
Розімнуся, освіжуся, прогуляюсь пішки. —
В метро наше славний лицар увійшов помалу.
Проїхався до вокзалу ще й до «Арсеналу».
Сподобалась козакові станція «Хрещатик».
Погукав він там до себе чергових-дівчаток
— Скажіть мені, голубоньки, чи пекло тут близько?
— Яке пекло? — засміялись веселі дівчиська. —
Нема пекла ніякого і чортів немає.
— А хто ж тоді у вагонах двері зачиняє?
А хто ж тоді вам вагони тягне у тунелі?
А хто ж тоді причепив тут полум’я до стелі?
А хто ж тоді тягне сходи, на яких я їду? —
Регочуться щебетухи:
— Веселі ви, діду! —
Схопив славний запорожець голову у руки:
— Яке ж чудо ви зробили. Молодці, онуки!
Прогулявся славний лицар над зеленим схилом
Любувався-милувався Дніпром своїм милим.
Перед оком пролітали кораблі крилаті.
Радів козак-запорожець, як на світлім святі.
— Рай, та й годі! — говорив він. — Як тут гарно всюди
А чого ж то на тім боці валяються люди?
Чого вони почорніли, неначе від сажі? —
Йому кажуть: — То кияни гріються на пляжі.
— Так сьогодні ж не неділя, навіть не субота.
У людей он скільки діла, скрізь кипить робота.
Не все, значить, у вас добре, дорогі нащадки.
В час гарячий спини гріти… Що ж це за порядки?
Прийде ввечері із пляжу ледар загорілий,
Сам весь чорний, а хліб йому подавайте білий.
Не тріщатимуть полиці у крамницях ваших,
Якщо в будень будуть люди ніжитись на пляжах.
Прогулявся запорожець майданом Богдана.
— Як змінилася ти дуже, столице кохана!
Колись отут по майдану козаки ходили,
На повідді шовковому коників водили.
А тепер он козак іде, а поруч — козачка,
А за ними на мотузці тягнеться собачка.
Не можу я второпати, бий його хвороба!
Яку користь козакові дає ця худоба?
Раптом чути: з підворітні, з темного кутка
Два зачухані суб’єкти кличуть козака:
— Ей, папаша, третім будеш? Сообразім на трьох! —
Пляшку витягли з кишені та по дну — торох…
Підійшов козак повільно: що за дивина?
Звідкіля на Україні отака шпана?
Як ви можете, нікчеми, кликать козака,
Щоб лигав сивуху з вами біля смітника?
— Геть, недолюдки погані! — закричав козак,
Показавши здоровенний, як казан, кулак.
Тих п’яничок з підворітні мов вітром змело.
Отаке мені видіння уві сні було.

За матеріалами: О.М.Авраменко, Л.П.Шабельникова. Українська література. Підручник для 6-го класу. Київ, видавництво “Грамота”, 2006, стор. 286.

ТАРАС БУЛЬБА У КИЄВІ – Павло Глазовий (скорочено)

В темну нічку-петрівочку
Сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба
В Києві з’явився.
Іде козак Хрещатиком,
Іде, бадьориться.
— Яка ж у вас, — каже, — гарна
Та пишна столиця!
Хотів би я поїздити,
На все подивиться,
Якби дали ту карету,
Що без коней мчиться.
Ой не ходив козак славний
Вчитися до бурси,
А закінчив у столиці
Любительські курси.
Міліція за успіхи
Шоферу Тарасу
Дала права любителя
Найвищого класу.
Іукнув козак: — Не хочу я
Ні «Волги», ні «ЗІЛа»!
Дайте мені «Запорожця» —
То буде до діла.
Дали йому «Запорожця».
Смикнув він дверцята
Та й спробував дужі плечі
В кабіну пропхати.
Як не бився, не мостився —
Не пуска залізо.
Хотів спину просунути —
І спина не лізе.
Ой сів славний запорожець
Верхи на машину
Та й заспівав нову пісню,
А не старовинну:
— Спасибі ж вам, сини мої,
За добрую ласку,
Що назвали «Запорожцем»
Дитячу коляску!

За матеріалами: Павло Глазовий. “Гуморески. Старі й нові”. Редактор-упорядник Іван Малкович. Художник Кость Лавро. Київ, видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, 2008 р., стор. 310.