Перед тим як сісти за новорічний стіл, весела компанія юрбою вибігла надвір, аби зліпити сніговика. Він вийшов дуже схожий на справжню людину. Наділи на нього старий чорний плащ, на голову нап’яли крислатого чорного капелюха, якогось рудого сухого сучка встромили замість носа та ще й всунули в губи мундштук із запаленою цигаркою. В темряві — стоїть собі людина, покурює знічев’я. Від легенького вітерця сигарета не гасла, а розжарювалась.
Час уже було йти сідати за стіл, аби провести старий рік, аж тут, де не візьмись, з’явився добряче сп’янілий чолов’яга. Ледь ворушачи язиком, затинаючись, він звернувся до сніговика: «Гей, мужи-ик, дай закурити! Чого ост-стовпів? Зац-ціпило?.. Чуєш?..»
Не отримавши відповіді, чолов’яга спересердя з усієї сили вдарив сніговика по голові. Хоча нерухома фігура не промовила ні слова і не поворухнулась, однак ефект від удару був жахливий: з плечей злетіла голова з капелюхом, іскри від цигарки посипалися навсібіч, цупкий від морозу болоньєвий плащ сполохано зашелестів… «Ой-йой, Боженьку мій, убив!» — заволав незнайомець. Він намагався втекти з місця пригоди, проте від страху ноги не слухались — не міг зрушити з місця. «Убив, їй-бо, вбив! Що ж мені тепер буде?» — запитував у когось вже майже тверезим голосом чолов’яга, тремтячи з переляку.
У відповідь почув гучний регіт.