Тітонька Зіна довго штурхала в бік дядечка Гаврилаша, аж поки він не продер очей та не встав із ліжка.

 

— Що сталося? — перелякано запитав дружину.

 

— Та чи тобі позакладало? — гримнула на нього тітонька Зіна. — Не чуєш, як наш собака гавкає? Вийди мерщій та поглянь, хто там вештається!

 

— Та хто там вештається? — дядечко Гаврилаш почав у темряві намацувати одяг. — Мабуть, хтось вулицею йде, а наш дурень і гавка…

 

— Якою там вулицею, коли собака цілу годину не вгава? Мерщій збирайся! Розбазікався.

 

Дядечко Гаврилаш безнадійно махнув рукою, накинув пальто й вийшов на вулицю. Скоро собака замовк, і він повернувся до хати.

 

— Ну що? — тривожно спитала тітонька Зіна. — Хто то був?

 

— Та кляті злодії, хай їм ґрець, — вилаявся дядечко Гаврилаш. — Пронюхали, що сусіда наш гуляє на весіллі, та й вирішили перерахувати його курей…

 

— То вони втекли? Бо собаку вже не чути.

 

— Та ні, просто я його затягнув у буду…

 

— Оце правильно. Чого б то песикові дарма надриватися, коли сусідів однак удома нема…