Заснувався тихий вечір голубим туманом.

Гомонять пенсіонери під старим каштаном.

— От раніше,— перший каже,— люди були бідні,

А траплялися не часто серед них бездітні

Тож, бувало, тільки й меблі, що ікони 5 ступа,

А крикливої малечі в кожній хаті — купа:

Ось узять сім’ю хоч нашу. Що був за достаток?

Але нас у батька круглий виросло десяток.

А тепер тобі-І-тут ясла, там вам — родбудинки,

А у сім’ях щонайбільше дві чи три дитинки.—

Другий мовить: — Прямо скажем, факти неприємні.

Але ж люди, як згадаєш, дуже були темні..

Він спочатку голопупих назбира півхати,

А вже потім сушить мозок, чим їх годувати.

Нині всі живуть, нівроку, в. більшому достатку,

А викохують у сім’ях тільки по дитятку.

Чи не годі обкрадати себе і природу,

Щоб не було переводу хорошому роду?