Ну й причепа, ну й нахаба

Бригадир Данило Сич!

Привезуть солому бабі:

— Став,— гукає,— могорич! –

Коней дасть город зорати

І приставить орача,

А надвечір-грюк! — до хати:

— Став, стара, могорича! —

Якось видав трохи клоччя

На мотузку чи квача

І припхався серед ночі:

— Став, стара, могорича!

— Та які ж могоричі,—

Плаче баба,— уночі?

В мене ж фабрики немає,

Щоб варить спотикачі.—

А Данило не зважа,

Їсть стареньку, як іржа.

На копійку допоможе

І ріже бабу без ножа.

Що робить, стара не знала.

Раз, коли довів до сліз,

Замість чарки й замість сала

Аж дві дулі баба склала

Й ткнула клятому під ніс.

Розумію, любі друзі,

Некультурний це кінець,

Але я скажу бабусі:

— Ви їй-право, молодець.

От якби усі Сичі

Жерли ці могоричі!