Це було при останньому президенті СРСР. На привокзальній площі — дуже людно та весело. Зненацька неподалік зупинилася біла «Волга». Вийшов водій і підняв кришку багажника та ще й повідчиняв усі четверо дверцят. З передніх вийшла молода циганка, вся в сльозах, і стала голосно лементувати, а водій тим часом почав виймати з машини ящики з пляшками та ставити один на один на асфальті.

Потім підійшов до циганки і голосно сказав: «Я ж тобі говорив, що бери коньяк, а ти захотіла горілки, то тепер роби з нею, що хочеш…» Сам сів за кермо та й поїхав. Всі, хто спостерігав цю картину, стали підходити до циганки й питати, чого вона плаче. «Взяла по знайомству горілки дочці на весілля, а він розсердився, що не коньяк, і викинув мене тут, а тепер не знаю, що ж мені робити…»

Чоловіки запитали, скільки вона хоче за пляшку горілки. «Та більш як по десять карбованців не візьму, мені аби збутись її, доки немає міліції». Хвилин за двадцять горілки не стало. Не стало й циганки. Та яке ж було здивування охочих до горілки, коли виявилось, що в пляшках — чиста вода!