До трамвая зайшов якийсь тип. Навантажений двома авоськами з дарами ланів, зігнутий, як сама погибель. Я до того несправжньою здалася мені його постать, що я навіть подумав: «Звідки він узявся такий? З яких планет чи галактик? »
Чоловік-герой, чоловік-атлет, чоловік-мислитель — ось якого за всіх часів і народів бачили представника сильної статі. І не лише бачили, а й поспішали увічнити на полотні та папері, в камені та бронзі. І ніяк не зміг би античний митець уявити собі Аполлона з авоською чи господарською торбою.
Або візьміть знаменитого Самсона, що розкриває пащеку левові замість лютого звіра підсуньте йому кухонного комбайна чи, скажімо, ночви з брудними пелюшками… Сміху не обберетеся.
Чоловік був і повинен лишатися уособленням звитяги, мужності, моці. Тобто справжнім, самим собою. Без якихось там сентиментальних скидок на емансипацію або на те, що в жони йому дісталась безрука Венера. Нехай навіть Мілоська — прізвище суті не міняє.
Ще раз зиркаю на підозрілого типа, й мене починає доймати злість: дивись, не сідає, якійсь розмальованій кралі місцем поступився. Своєю культурою людям у вічі плює… Я ж покажу тобі зараз, де раки зимують…
Зводжуся на ноги й розслабленою ходою прошкую до виходу. Очі над головами, кутики рота презирливо опущені. Збоку глянути — одразу видко: дрімає в мені як мінімум лев. Так і відскакують люди на всі боки, так і відскакують!
Минаючи типа, недбало штурхаю плечем. Нехай відчує… Та враз відчуваю сам. Чужу руку на власному плечі…
Ач, яким прикидався культурним… Мало того, що несправжній, він на додачу ще й хуліган!..