У сквері під плакучою вербою
сидить цей вовк,
тепер в овечій шкурі,
обдумує ходи під час двобою,
переставляє шахові фігури.

Болільники навколо:
— Ходить славно!
Ворушить лиса голова мізками
.— (Фігурою і сам він був недавно,
поводився з людьми, як з пішаками).

І я вже розкусив його натуру
(о, це не вовк і не овечка — лис це!)
й подумав, коли ставив він фігуру:
«Життя його поставило на місце!»