Відтоді, як Глек виліз на найвищий кілок, Тинові життя не стало. «Дивись, який я гарний, — вихваляється Глек, — який я красивий: жодної щербинки, боки облямовані золотавими смужками, всередині вилискує полива, і — виспівує вітерець… А ти?.. Плетиво діряве, обшарпаний, увішаний ганчір’ям, весь у бур’янах, а в дірки лазять собаки… Ха-ха-ха!.. Ганьба!»

Тин довго терпів наругу, та якось набрався сміливості й поспитав: «Слухай, добродію, а ти на чиєму кілку тримаєшся?.. Запам’ятай: коли я впаду, з тебе й друзки не залишиться…»