Кудкудакін сидів у своєму директорському кріслі й розглядав стіни. Чомусь на мить здалося, що він опинився в камері-одиночці. Мовчить телефон, ніхто дверей не смикає… Оце б розслабитися. Але він відчув, що в нім починає працювати якась невидима сила. Як магма у вулкані. Прокинувся апетит. Це — інстинкт. У такі хвилини протягом багатьох років не вгавав телефон, його запрошували на вечерю, пропонували вишукані овочеві, м’ясні і десертні страви, легку розважальну музику, що знімає втому, інтимну обстановку, що заспокоює…
Кудкудакіна осінила дерзновенна думка: він не підніматиме трубку, а покличе секретарку й попросить її принести з їдальні якихось сосисок. Але ж секретарка годину тому поскаржилася, що ниє зуб, і він відпустив її додому…
Тим часом телефон продовжував мовчати, неначе його відключили від мережі. «На зло усім піду додому голодним!» — ще один варіант протесту визрів у голові Кудкудакіна. Та він добре знав: дружина звикла, що чоловік дома нічого не їсть, і тому нічого не готує. Оскільки він пізненько з’являється в рідних пенатах, жінка зараз або
кіно, або ж у колі своїх друзів…
Л шлунок уже не просить, вимагає… А телефон мовчить, акт враження, неначе Кудкудакін став нікому не потрібним. Дурниця, звичайно, але ж оцей вакуум почав гнітити, тисну ти вже не тільки на шлунок, а й на весь настрій Кудкудакіна. Треба зняти напругу. Добув записника набрав перший-ліпший номер телефону. З другого боку були дуже раді почути голос Кудкудакіна, але, вибачившись за нетривалу розмову, повідомили, що спізнюються до театру. Набрав другий. І звідти заспівали, що ще б секунда і їх не було б дома, бо зібралися на іменини. Третій абонент пискливим голосом довго розповідав про
свої недуги, четвертий — як його залили гаспидські
сусіди…
У Кудкудакіна почала тремтіти рука і зіскакувати палець із диска. Так, зовсім випадково, він втрапив у власну квартиру і, на своє велике здивування, почув голос дружини.
Ти де? — нічого розумнішого не зміг спитати Кудкудакін.
– Дома, любий, дома,— говорила вона мило і щиро.— Коли тобі важко, рідненький, коли навколо тебе вакуум, я — поруч.
-Який вакуум?! — вперше за багато років вступив у просторий діалог з дружиною Кудкудакін.
-Ти більше нікому не потрібен, і друзів у тебе вже немає, і ніхто тебе не запросить на потаємну вечерю,— звучав такий милий і спокійний голос.
-Це чому ж?!
-А тому, що я, між іншим, повідомила кільком твоїм довіреним особам, що тебе підвищують, що ти вже не директор універмагу, а працівник Міністерства торгівлі…
-Ти знаєш, як це називається?! — заревів у трубку Кудкудакін.
-Знаю,— голосом, сповненим гідності, відповіла дружина.— Я в один момент створила навколо тебе вакуум і визначила справжню вартість усім твоїм друзям…