Курсант військового училища Сашко Новиков десь хвилин на двадцять запізнився зі звільнення. І командир роти майор Мухамедшин вирішив його суворо покарати. Викликав Новикова в кабінет і віддав наказ:

 

— Товаришу курсант, зараз ви підете в туалет і вичистите пісуари. Та так, щоб сяяли, щоб із них можна було пити чай!

 

(Майор мав неабияке почуття гумору).

 

Але Новикову було не до сміху. В ті часи ніяких заморських засобів, які б допомагали підтримувати сантехнічні прилади в ідеальній чистоті, не було. Довелося Сашкові озброїтися ганчіркою і щіточкою для чищення бляхи. Години через дві копіткої роботи пісуари сяяли.

 

У двері ротної канцелярії постукали.

 

— Зайдіть! — ротний одірвався від паперів. На порозі стояв курсант Новиков. Якщо чесно, то офіцер уже й забув, куди і навіщо він відправляв курсанта, бо було чимало важливіших справ. А Новиков з порога:

 

— Товаришу майор, ваш наказ виконав! Можете йти.

 

— Куди? — запитав Мухамедшин.

 

Сашко виявився теж з гумором:

 

— В туалет. Чай пити!