Цілу нічку пасажирка

мучиться в купе:

У вагоні за стінкою

гучно хтось хропе.

Вже і стукала

у стінку — не допомага,

Лиш хропіння

все дужчає, аж луна ляга…

Ледь діждалася світанку —

пішла запитати,

Хто в сусідньому купе

не давав їй спати.

А там сидить молодий

чолов’яга дужий,

Очевидно, до жінок

зовсім не байдужий.

Розгнівана, знервована,

жіночка сказала:

— Я стукала до вас тричі,

я майже не спала.

Чи ви глухий, що не чули,

чи сон який снився?..

— Чути чув, а не прийшов,

бо за день стомився!