— Слухай, зятю дорогенький,

Старість не здолати.

Я ж старенька, отож буду

Скоро помирати.

І тому тебе я прошу

(Щоб і в домі знали),

Щоб в найкращому куточку

Мене поховали.

— Добре, мамо, —

зять погодивсь, —

Щоб все заладнати,

Треба хлопцям, що ховають,

Грошеняток дати.

— Грошенят я наскладала,

Даю, скільки треба!

Лише б місце на цвинтарі

Було ближче неба…

А ввечері зять приходить

І не в’яже лика:

— Де був, з ким пив,

не питайте,

Діло ж бо велике!

Просьбу вашу заладнав я,

Грабарі чудові!

Тож в п’ятницю, не забудьте,

Щоб були готові!