Його вітав трибун шалений рев,

По ньому сохли знатні сеньйорити.

В’юнкий, мов змій, хоробрий, наче лев,

Він був героєм кожної кориди.

Та ось набридло дратувать биків,

Своїм життям весь час ризикувати —

І матадор натомість захотів…

У королівській опері співати.

І головрежу якось тет-а-тет

Він прямо заявив, торкнувшись шпаги:

— Беріть солістом. Гроші — наперед.
Віднині гарантую вам аншлаги.

У мене голос дужчий, ніж в бика! Як затягну — не треба і оркестру.

— Ллє… це ще не все для співака…—
Пробелькотів шокований маестро.—

Чи хоч відрізните ви «ре» від «соль»? — Схопивсь тореро:

— Ах ти ж бюрократе!
Мені, кому аплодував король,

Як смієш так зухвало відмовляти?!

Пригрів гарненьку приму не одну,

А «місць нема!» для справжнього мужчини?

Дивись, бо тільки пальчиком кивну,

І вас порозганяють з половини…—

Що пальчику снаги не позичать,

Усі переконались дуже скоро:

Із візами «розглянуть!», «посприять!»

Пішли, мов повінь, скарги матадора.

І хоч не знав він, що таке бемоль,

Хоч глухнуло від нього півпартеру,

Дали тореро не останню роль,

Зробив тореро в опері кар’єру.

*

Навіщо, скажуть, балачки оці?

Де матадори, де ота корида?

Еге ж… Та ще і в нас є молодці:

В мистецтво пруть, мов свині до корита!