Павло Глазовий Гуморески про село

В цьому розділі ми підібрали добірку гуморесок Павла Глазового про село, читайте з задоволенням дорогі друзі)

Маленький дачник – Павло Глазовий

Разом з мамою і татком на канікули в село
Невеличке хлопченятко до бабусі прибуло.
І до чого ж здивувалось городське те хлопченя,
Як на вулиці уздріло — що б ви думали? — коня.
Довго-довго із-зі тину придивлялося воно,
Доки дядько вийшов з хати, верхи сів і крикнув: — Но!
— Дядю, коник не поїде! — хлопчик вискочив на тин. —
Доки ви сиділи в хаті, з нього витік весь бензин.

Бувальщина – Павло Глазовий

В дні воєнні незабутні
Ще й таке було.
Увірвалися фашисти
У одне село.
Комендантом став єфрейтор,
Лютий чоловік.
Знав по-нашому три слова:
Яйка, млеко, шпік.
Раз увечері єфрейтор
Брів не знать куди,
А під хатою сиділи
Два старі діди.
-Ач, надувся,
фриць нещасний!-
Мовив дід Яким. –
Слухай, куме, як я буду
Розмовляти з ним.
– З німцем будеш
розмовляти?
Із отим? – Еге ж!
– Та хіба ж ти по-німецьки
Хоч словечко втнеш?
– Ге, як треба, то я, куме,
Й по-турецьки втну.
– То давай тоді балакай,
Починай, ну-ну…
Дід схопився й заходився
Німцю козирять:
– Поцілуй мене в те місце,
На якім сидять!
Став єфрейтор та й питає
По-німецьки: – Вас?!
– Точно так!
Мене спочатку,
Потім кума раз.

У Києві на Подолі – Павло Глазовий

Йшов професор і зайшов у якусь крамницю.
В касу глянув і уздрів свою випускницю.
Привітався і сказав: — Я прошу пробачення.
Ми ж, здається, на село вам дали призначення.
— Але ж ви учили нас, — мовила дівиця, —
Що між містом і селом стерта вже різниця.
Я й подумала собі: як нема різниці,
То нащо мені село? Житиму в столиці.

Заява – Павло Глазовий

Неписьменності немає, ліквідовано її,
Та трапляються частенько ще такі грамотії,
Що, бувало, як напише, як накрутить бісів син,
То виходить, як то кажуть, ні в ворота, ані в тин.
До директора заводу вчора від Панька
Надійшла заява ось така:
“Прошу лічно дирекцію, а также завком,
Щоб мене не уважали больш холостяком.
Ізо мною в брак вступає будуща жена.
Я для свайби совершаю вбивство кабана,
Какового приобрьол я вєсом в сто кіло
І в його сопровождєнні їду на село.
Ісходя із цього отпуск розрешіть мені,
Ібо я у брак вступаю на чотири дні.
Прошу розрішить,
Бо нада спішить,
І не откладать,
Бо нєкогда ждать.
ПАНТЕЛЕЙ ЛЕПЕХА —
з подсобного цеха”.

Здрастє, мама родная! – Павло Глазовий

Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір’ю вітається:
— Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? —
Мати гладить сина по рудому чубчику.
— Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, —
Більш на те скидається, що по-малоруському. —
А синок відказує: — Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?

Золоте весілля – Олексій Домницький

В діда Гната у сім’ї
Визначна подія —
Півстоліття вже у шлюбі
Він й баба Надія.

Поз’їжджалась дітвора,
Правнуки, онуки.
Зайшов сільський голова,
Щоб потиснуть руки.

Завітали всі сусіди,
Родичі, знайомі,
Журналісти із видання
«Село на підйомі».

Добрих слів наговорили,
Щось й подарували,
Довгих років «молодятам»
Щиро побажали.

Під кінець вже журналісти
До баби звернулись:
«Ви б за діда знов… якби
Роки повернулись?»

«За оцього? Та ви що?!
Бузувір, та й годі.
Та не знайдете такого
Більше у природі!

Ходить, бурчить, чіпляється,
Все йому не смачно.
А на мене ж задивлялись
Хлопці кращі значно.

Із ним молодість моя
Так хутенько збігла…
Я б за нього не пішла…
Я б за ним побігла.