Став багатий колись пан

Короля благати,

Щоб король йому зволив

Воєводство дати.

 

А король йому й сказав:

«Відгадай три штуки,

Відгадаєш — тоді на!

А як ні — на муки!

 

Перша штука: скільки зір

В небі серед літа?

Друга штука: покажи

Середину світа!

 

Третя штука: угадай,

Що думати буду?

І от тобі цілий рік

Для того розсуду!»

 

Відійшов багач назад

Та так йому нудно!

Не вгадати — так біда,

А вгадати — трудно!

 

Сидить, плаче, неборак.

Козак проїжджає…

«Чого плачете ви так?» —

Багача питає.

 

Той і каже, так і так!..

«Не журіться, діду!

Коли так, то я за вас

На відвіт поїду!»

 

І палицю в руки взяв,

В кожух одягнувся,

Чорні вуса підбілив,

В чоботи узувся.

 

І чимдуж до короля.

Король поглядає,

«А що, пане, скілько зір?»

— З міною питає.

 

А той поли ті підняв,

Чи як довелося:

— Стілько,— каже,— в небі зір,

Скілько тут волосся.

 

Задумався сам король

Від сего відвіту.

«Ану,— каже,— покажи

Середину світу!»

 

А той палицю підняв,

Може, з піваршина,

Та в підлогу нею гуп:

— Отут середина!

 

Почухався наш король,

Ще раз поглядає.

«Що ж я думаю тепер?» —

Козака питає.

 

— Думаєте, що я пан!

«Або що за річі?»

— То ті річі, що не пан,

А козак із Січі!

 

Здивувався наш король,

Подарував тому,

А козака відіслав

В золоті додому!