Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій
столиці
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.

І в крамницях,
куди глянеш,-
Сріблом-злотом сяє,-
А йому то і байдуже:
Він дьогтю
питає!

Реготять купці дурнії,
А він тільки сплюне
Та й до другої
крамниці,
Багатшої, суне.

В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,

І туди чумак заходить
З мазницею сміло:

“Добридень вам, добрі
люди!”
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де
продати.

“Нєту, нєту! – купці кажуть
Та й, шельми, сміються: –

Здєсь нє дьоготь – толькі дурні
Адні продаються!”

А чумак їм: “То
нівроку ж,
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж
осталось”.