“Петя і курортна дамочка” – Гумореска Степана Олійника

Їхав Петя у відпустку
Під Жовтневі свята.
Віз матусі гарну хустку,
Чоботи для тата.

Віз в кишені добру «касу»,
Брошку для сестрички…
їхав Петя із Донбасу
У село Кринички.

Сів у настрої чудеснім
Петя серед ночі
В той експрес, що возить чесно
Дамочок із Сочі.

Очі в Петі — простір неба:
Сині!.. А до того
Шевелюра — «те, що треба!»
В хлопця молодого.

У купе його м’якому
(Свіжа, загоріла)
У халаті голубому
Дамочка сиділа.

То загляне у газету,
То поп’є із фляги.
Робить вигляд, що на Петю
Не зверта уваги.
Візьме книжку в ніжні ручки,
Ніби невесела…
Петя бачить всі ті «штучки»,
Петя «в курсі дєла»!

Із стола хустинка впала.
Петя — хвать: — Будь ласка!
— Ви джентльмен! — вона сказала.
Почалась «зав’язка».

Повернув, як кажуть, вітер,
Зачепилась нитка.
— Ви на вигляд композитор! —
Мовила сусідка.

— Ви такий вишневий, — каже —
Як мої корали!
На якім були ви пляжі!
Де ви загоряли?

— Загорів я, — одвічає
Петя наш моторний, —
Там, де всяк, хто побуває,
Буде зразу чорний.

Видає туди путівки
Комсомол по плану.
— Ви скажіть адресу тільки.
Я доб’юсь, дістану!..

Тут відкривсь він перед нею:
— Був я не на пляжі.
Загорів я під землею,
На Донецькім кряжі:
На комбайні-агрегаті
У часи робочі…

Пишна дамочка в халаті
Витріщила очі:
— Ну, навіщо вам довбати
Вугіль у Донбасі?
Краще б вам на скрипці грати
Чи на контрабасі!

Це так гарно, романтично,
Зберегли б фігуру… —
І поправив Петя звично
Русу шевелюру.

— Як вас звати? — він звернувся.
— Звуть мене Анжела… —
Петя трошки посміхнувся:
— Ви не в курсі дєла!

І духи, і ці корали,
До яких ви ласі,
У Донбасі добували,
Не на контрабасі.

Йдуть од нас вугілля тонни
Не лише у печі:
Ці панчохи,
ці капрони —
З вуголька, до речі!..

Тут сказала громогласно
Дама-верхоглядка:
— Аж тепер для мене ясно,
Звідки чорна п’ятка!..

Через кілька перегонів
Знову обізвалась:
— А комбайном…
до нейлонів
Ви ще не добрались?

— Доберемось! Є в нас си
ла,
Прагнем до прогресу!.. —
Та зітхнула й попросила
Петину адресу.

Ніжно мовила сусіду:
— Кавалер ви знатний!
Може, якось і над’їду
В край ваш благодатний…

Петя встав.
Йдучи пероном,
Підморгнув на згадку:
— Приїжджайте за нейлоном,
Буде все в порядку!

Попливли в вікні експресу
Білі рукавички…
Дама їхала в Одесу,

Він — в село Кринички.

 

1958