— Дідусю, а коли ти мене на охоту візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити! Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки дідусь брався за рушницю.

 

Дідусь гладив Павлика по голівці:

 

— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму…

 

Дідусь дуже любив маленького Павлика і завжди йому розповідав про зайців, про вовків, про лисичок, про всіх звірів, що він їх полював.

 

А одного разу прийшов із лісу та й каже:

 

— Павлику, а я фазана бачив.

 

— Де ти, діду, фазана бачив?

 

— У нашому лісі!

 

— Якого фазана?

 

— Такого, як ото ми з тобою бачили в зоологічному парку.

 

— Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?

 

— З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану!

 

Привезли й пустили в нас! Тепер вони у нас плодитимуться.

 

— Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!

 

Дідусь якось так загадково посміхнувся та й каже: — Добре, Павлику! Взавтра підемо в ліс до фазанів.

 

Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом на фазанів, що він і вночі прокидався та все питав маму:

 

— Мамо! Чи скоро вже ранок?

 

— Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.

 

Дуже рано прокинувся Павлик. Бачить, а дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани і кожушок…

 

— Дідусю, — крикнув Павлик, – а мене хіба не візьмеш?

 

— Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу нападало!

 

Павло тепло одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапку-ушанку… — Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю, та й підемо! — каже до дідуся Павлик. А дід йому:

 

— Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні для фазанів візьмемо. Ходімо!

 

Вийшли дідусь з Павликом з хати та й пішли під повітку.

 

А під повіткою дідусь зарані заготував кілька снопів з ячменю. Невимолочених, із зерном, Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.

 

— От з якими «рушницями» полюватимемо фазанів ми з тобою, Павлику!

 

Та й розповів дідусь Павликові про те, як треба оберігати взимку птицю, і не тільки фазанів, що оце тільки їх привезли до нашого лісу, а й всіляку птицю: і куріпок, і синичок, і щигликів, що взимку, як випаде сніг, не мають змоги знайти собі їжу…

 

Дідусь із Павликом пішли до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю… — Давай, Павлику, заховаємося отут, за ліщиною! Подивишся, який червоний красунь фазан зараз до ячменю прибіжить.

 

І справді, — тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний червоний красунь фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно.

 

Дідусь обняв Павлика та й каже:

 

— Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку, в лісі! Добре?

 

— Добре, — відповів Павлик.