У кабінет зайшов майстер Чопик.

 

— Степане Мусійовичу, — звернувся до начальника, — до нас на дільницю проситься тямущий чоловік. Має диплом і досвід за спеціальністю. Я ось приніс його заяву.

 

— Нам кваліфіковані кадри вкрай необхідні, — мовив керівник, — але перед тим, як підписати наказ, маю детальніше дізнатись про людину.

 

— Що вас цікавить? — спитав майстер.

 

— Чи занадто прикладається до чарки?

 

— Не п’є зовсім…

 

— Оце вже заковика, — насторожився Степан Мусійович. — Затям, непитущих людей треба остерігатися.

 

— Чому?

 

— Може, це закодований алкоголік? Зірветься, і буде нам клопіт.

 

— За нього ручаються два працівники, що раніше трудилися разом із ним.

 

— А він часом не наркоман? — розмірковував начальник. — Ті, що сидять на голці, здебільшого байдужі до спиртного.

 

— Ні, не наркоман, я перевіряв.

 

— Не п’ють люди і через болячки. Заляже на лікарняний — і попробуй його тоді здихатися.

 

— Він займається спортом.

 

— Чи не боксом?.. Зніму з нього преміальні за недбальство, і вріже мені по мармизі.

 

— Він тихий, сумирний, займається бігом… У вихідний у нього крос. Дочка живе у селі за шість кілометрів, він робить до неї розминку, провідає внуків і вертається назад.

 

— Не інакше, мабуть, як на коханок тратить гроші, якщо не може спромогтися на велосипед…

 

— Він одружений, порядний сім’янин.

 

— Вкотре одружений?

 

— Перший раз.

 

— Скільки йому років?

 

— Сорок п’ять.

 

— Такі вміють маскуватися під ангела, а насправді він, судячи з усього, ловелас і гультіпака. Ще не вистачало мені розбиратися з сімейними чварами. Я нещодавно розміняв шостий десяток і вже з третьою не можу зжитися. Так що нам потрібна пильність, пильність і ще раз пильність. Цей тип викликає підозру. Нехай хтось візьме його на свою шию, а ми потім придивимось, упевнимось і візьмемо його з випробувальним терміном. А поки що ви, Чопик, очолите дільницю за сумісництвом.