Гумореска Миколи Возіянова “Лікаря викликали?”

Деренчук занедужав. Викликав лікаря. Десь через дві-три години… дзвінок.

 

Хворий відчинив двері. На порозі стояв дільничний медпрацівник, тримаючись за серце. Білий, як крейда. Ледь вимовив:

 

— Лікаря викликали?

 

— О, Боже! — злякався Деренчук. — Вам зле?

 

— Валідолу!.. І посадіть мене…

 

Господар обережно посадив його на стілець, дав таблетку. Посмоктавши пігулку, той попросив:

 

— Мені б полежати…

 

— Звичайно, звичайно, — захапався Деренчук. Поклав на своє ліжко.

 

— Певно, тиск підскочив, — поставив собі діагноз лікар. — Вибачте. Завдаю вам клопоту.

 

— Пусте. Адельфан допоможе?..

 

— Адельфан? Можна. Тільки його приймають після вживання їжі. А у мене шлунок порожній.

 

— Вам принести страву сюди?

 

— Бажано. Щиро дякую.

 

Поївши, медпрацівник проковтнув ліки. Закрив очі. Тихо мовив:

 

— Я, здається, посплю. Хто б не питав — мене немає.

 

Спав він довго. Години три. Проснувся, зібрав свої речі. Уже біля дверей, уважно подивився на Деренчука:

 

— У вас, голубчику, поганий вигляд. Завтра до мене на прийом!

 

— Але… — відкрив рота господар.

 

— І ніяких «але»! — суворо наказав лікар. — Завтра!.. Бо сьогодні у мене ще один виклик…