Микола ГОНЧАР.

с. Скотареве

Шполянського району

Черкаської області.

Ранок був сонячний. Сидячи за кермом свого вже старенького «Жигуля», Василь був у піднесеному настрої. Вчора він відвідав батьків у віддаленому селі, саме закололи кабанчика…

По радіо, ніби попереджуючи про часті вибоїни, зазвучала пісня «Крепче за баранку держись, шофер…»

Увагу Василя привернув зустрічний автомобіль, який, блимаючи фарами, попереджав, що на трасі даішники. Василя це не дуже насторожило: учора він, незважаючи на свіжину, випив усього дві чарчини. А вранці взагалі від сніданку відмовився.

Аж ось і автомобіль ДАІ.

— Старший лейтенант Пісний! — відрекомендувався дебелий чолов’яга. — Ваші документи!

Побіжно глянувши, інспектор повернув їх Василеві й наказав відкрити багажник. Побачивши там м’ясо, радісно гукнув напарникові:

— Ваню, дивись, що нам Бог послав! — і тут же реквізував стегно кабанчика.

— Хлопці, побійтеся Бога! Що ви робите? У мене ж четверо дітей! — ідучи слідом, просив Василь.

— Не скигли. Там і тобі залишилось! — відповів, усміхаючись, даішник і побажав щасливої дороги.

Добрий настрій мов мітлою вимело. Заїхавши до свого двору, Василь покликав із хати дружину, щоб забрала з багажника м’ясо.

Жінка здивовано запитала:

— Оце й усе? А де ж стегно?

Василь розповів про дорожню пригоду.

Від сумних думок відвернув гармидер, який зчинили його сини Максим та Іван, віднімаючи один у одного… жезл даішника. Якусь мить чоловік з подивом дивився на їхню суперечку, тоді забрав у хлопців предмет їхніх чвар і запитав, де вони жезл узяли. Ті відповіли, що в багажнику батькового автомобіля. Василь уважно роздивився знаряддя даішників. Потім, доклавши зусиль, відкрутив його верхню частину і був приємно вражений: там, скручені в тугий рулон, виднілись гривні і кілька доларових купюр. Разом — більше чотирьох тисяч гривень.

Василь покликав дружину і, показуючи гроші, похвалився: «Ось уторгував! Виходить, крім м’яса, я привіз від батьків ще й двоє поросят!».