Із мисливських секретів

Ах, яка це пора золота —

Полювання! І манить, і кличе..

. Навіть жінка тебе не пита:

«Ти куди це зібравсь, чоловіче?»

І Данило Дупло спорядивсь.

І бере вже його нетерплячка.

Чисто виголивсь, причепуривсь,—

Ось що робить та бісова качка!

Він з рушницею з двору спішить,

Десь там бродить лісами, лугами.

А додому звідтіль не біжить,

А насилу петляє ногами…

Качку кине дружині мерщій:

— На, скуби… Знову, бачиш, удача! —

Щось свербіло спитатися їй,

Та була вона жінка терпляча…

І нічого, бува, не несе,

Крім рушниці в чохлі та підсумка.

Він дружині й про те, і про се,

А в дружини з’явилася думка:

«Як це він у качок там ціля

Із своєї рушниці нової

І яким це він чином стріля,

Коли цілі в підсумку набої?»

І рушницю з-над ліжка зніма,

Поки дома Данила немає,

Витягає з чохла тайкома,

А туди макогона вкладає.

А щоб важче було, то кладе

На додачу ще й гирю добрячу.

І вже зорьки ранкової жде,

Чоловікову знаючи вдачу…

Дочекався і він. За чохла

(Манить зорька ранкова Данила!).

Жінка хліба і сала дала,

Любо-мило його спорядила…

Дві доби чоловік полював —

Не легкі ті мисливські походи!

А вернувся, трофеї поклав,

Ще й розказує жінці пригоди:

— Уявляєш, біжу через ліс

І — в засаду. Летять з-понад лугу.

Бах! — І ось тобі качку й приніс.

Був торохнув на озерці й другу.

Та на воду пішла й… запливла…—

І стоїть він святий, мов ікона.