Ви вмієте тримати язик за зубами? Вмієте. От і добре. Підсуньтеся трохи ближче, щоб ніхто не почув, я довірю вам величезну таємницю. Кажуть, що наші вчені і конструктори створили диво-танк, якому всі танки світу і в підметки не годяться. Його не беруть ніякі снаряди й бомби. Відлітають від нього, немов горох від стіни. Від них той диво-танк і не зворухнеться, а сам змітає все на своєму шляху. Грохнув із гармати — і від танка противника залишилося тепле місце. Застрочив із кулеметів — і піхота лягла, немов трава, скошена при вранішній росі.
І все це танк робить автоматично. Сам себе веде, сам визначає ціль, сам при потребі стріляє. Екіпажеві залишається тільки сидіти в танку й готувати мундири для орденів і медалей. Аби йому не було скучно, в башту-салон завбільшки, як генделик, кладуть порівну ящиків снарядів і пива, аж поки танк не просяде на гусеницях. Потім він воює сам по собі, а хлопці в цей час попивають пивце самі по собі.
А оскільки там пива, раків, сушеної риби та тротилу значно більше, ніж у звичайних танках, то й вийшов він важкенький. Ні на якому танкодромі не можна його випробувати, бо тамтешні баюри та інші перепони гігантові все одно, що слонові перелаз.
Довго думали-гадали всілякі специ, аж поки не додумалися створити таємний танкодром на дорозі між Кожанкою і Кошляками. Кожанка — у Фастівському районі Київської області. Кошляки — у Попільнянському Житомирської. Уже чимало літ Київщина протягує до Житомирщини руку: мовляв, добудуйте отих пару кілометрів дороги від Кошляків до Кожанки — і з вітерцем помчать сюдою машини, скоротиться для багатьох із них шлях до столиці та ділових партнерів, ніж мають вони давати гак через Сквиру. Та Житомирщина наче язик ковтнула.
І ось зараз витримка на весь голос заявила про свою вигоду. На відтинку шляху між Кошляками і Кожанкою інтенсивно ведуться таємні роботи з підготовки випробувального полігону для нового диво-танка. З кар’єрів Житомирщини посунули на Київщину сорокатонні одоробла з щебенем. Аж земля стогне і просідає під ними. Після дощиків баюри набувають необхідної для випробування танка глибини і конфігурації. А щоб ще довершеніші вони були, свою роботу виконує «дрібнота»: «МАЗи», «КрАЗи», «ГАЗи»…
Одне слово, поки диво-танк завантажують пивом і снарядами, полігоністи докладають неймовірних зусиль, щоб вчасно впоратися із державної ваги справою.
Якось сюдою їхала польська делегація до будинку-музею Максима Рильського, що в Романівці (від неї через Кошляки до Кожанки палицею кинути). На танкодромі вона зупинилася, водій довго ходив довкруж машини, заглядав під неї, а тоді й сказав: «Пся крев!».
Один із житомирських шляховиків потім допитувався в баби Ганни: що б воно могло означати? У свою чергу баба Ганна поцікавилась: «А він повністю сказав «Пся крев!» чи тільки «Пся»? «Повністю», — відповів відповідальний за танкодром. «Якщо повністю, — втішила баба Ганна, — то все добре. Поляк дуже похвалив вас. От якби він тільки сказав «Пся», то тоді це означало б, що треба підтягнутися…»
Оце поки що все, бо он, бачу, якийсь тип уже нашорошив вуха, хоче нас підслухати. Ви ж нікому ні гу-гу, а то зірветься державної ваги справа: заасфальтують баюри, а тоді що?