У переддень жіночого свята Клавдія мовила Грицькові:

 

— Купиш мені презент! Я могла б і сама, та… ефект не той!

 

— Авжеж, — погодився він. — Не той. Це й козі зрозуміло.

 

Наступного ранку Грицько Квочка подався в мандри по містечку. Ходою незалежного від світової кризи джентльмена він наближався до центру, на ходу роблячи ревізію статку з пожмаканих одно- і двогривенних купюр, отриманих від Клавдії. «Аж тридцять гривень відвалила! — зауважив подумки, здивований щедрістю жінки. — Та з цієї купи грошви не гріх викроїти собі на порцію пива!»

 

— Купіть, дядьку, троянди для своєї жінки! — пихнувши Грицькові в обличчя сигаретним димом, подала голос молоденька квітникарка.

 

— Який я тобі дядько! — обурився Квочка. — Мені ще й п’ятдесяти нема!

 

Надалі ніхто з продавщиць квітів до нього не чіплявся.

 

— Знайшли родича, — бубонів Грицько, проходячи повз них, а мозок, мов шашіль дерево, точила думка: що ж Клавці придбати за гроші, які лишаться від пива? Подарунок жінці — річ серйозна! Тут догодити треба!

 

Рятівна думка з’явилася несподівано: а чи не зателефонувати друзяці Василеві Щусю? Василь — то голова! Наступної миті Грицько намацав у кишені «мобілку».

 

Щусь не примусив себе довго чекати, оскільки потерпав від тієї ж проблеми, що й Квочка.

 

— З кондачка такі діла не робляться! — мовив він, вислухавши Грицька. — Перш ніж зважитись на рішучий крок, треба прополоскати мізки!

 

— Я вважаю, півлітри для цього вистачить, — матеріалізував натяк приятеля Квочка.

 

— Чи не забагато для двох? — засумнівався Василь. — А що, як для повного комплекту залучити Інокентія Мачулу? За одним рипом нехай прихопить головку часнику для профілактичного знищення горілчаного перегару!

 

Незабаром, отоварившись у складчину, трійця приятелів уже сиділа за столом у непоказній забігайлівці. У балачках і тостах (із останніх переважав: «…так вип’ємо ж, браття, за здоров’я наших…») час збігав із такою ж швидкістю, з якою танула готівка в кишенях. Нарешті, обмацавши їх, «хлопці» розгублено перезирнулися.

 

— Без подарунка і грошей хоч додому не потикайся, — заморгав посоловілими очима Квочка.

 

— Тиждень пилятимуть, — підтакнув Щусь.

 

— А знаєте, братці, що мені в голову стукнуло?! — переможно всміхнувся кудлатий Мачула. — Давайте один одному понабиваємо пики, а жінкам скажемо, що напали хулігани, дали «мемеля», ще й пограбували!

 

Втілювати в життя Мачулин задум друзі подалися до скверу, де росли розкішні ялини, які могли б затулити їх від цікавих очей перехожих…

 

Додому Гриць Квочка з’явився присмерком, тримаючись за роз’юшеного носа, який не вміщався в жмені.

 

— Напали, побили, пограбували! — прогугнявив на німе запитання дружини, ще й дихнув на неї часниковим духом.

 

— Добре, хоч живий лишився, — чхнувши, заспокоїла Клава невдаху.

 

— Їм теж дісталося на горіхи! — похвалився Квочка. — Один з місяць ходитиме з підбитим оком, другому доведеться кілька зубів уставляти! А подарунка я тобі куплю іншим разом, — пообіцяв, простуючи до ліжка. — Як-не-як, ти у мене його заслужила!