Височезний дощатий паркан.

 

По цей бік Онисько зі своїми грядками — цибулею, морквою, часником, помідорами…

 

По той бік Терешко зі своїм когутом, який перелітає через паркан і своїми кігтями переорює Ониськові грядки, наче дисковим культиватором. Не стерпів такої наруги чоловік, спіймав когута, повисмикував з його крил довге пір’я, щоб не міг перелетіти через паркан, і перекинув зловмисника в Терешкове подвір’я.

 

Усе було б добре, та не врахував Онисько, що в Терешка кулаки, як двопудові гирі. Побачив він знеславленого півня, поставив біля паркану стільця, виліз на нього і гукнув Ониськові:

 

— Підійди-но сюди, я тобі начищу пику!

 

— За що? — вдав із себе дурника Онисько.

 

— Стань ближче, я на твоїй мармизі все напишу, — пригрозив Терешко.

 

Онисько відчув, що пахне смаленим, і ввімкнув задній хід:

 

— А може, не треба. Може, владимо все тихо-мирно. Он у мене завалялася пляшка добрячого самогону…

 

— Дуже задешево ти оцінив когутове пір’я! — ще більше розсердився Терешко.

 

— Це діло можна виправити — одіб’ю в паркані знизу дві дошки, і нехай собі гуляє зі своїм гаремом на моїх грядках скільки йому заманеться, — запропонував Онисько.

 

Терешко задумався:

 

— Ну якщо так…

 

На цім хильнули самогону і розійшлися. От і ходить через дірку в паркані на Ониськові грядки когут, зозулястих за собою водить, гребуться гуртом, аж курява здіймається. А тоді зозулястенькі по черзі шастають у Ониськів хлів і залишають у гніздах як на підбір яйця.

 

Отож по якімсь часі Терешко знову виліз на стілець біля паркану.

 

— Сусіде, де ти там? — погукав.

 

— Тут я, — обізвався Онисько в передчутті нової біди.

 

— Ти ось що… Забий дірку в паркані дошками, — мирно запропонував Терешко.

 

— Навіщо? — здивувався Онисько. — Мені з твоїм когутом навіть веселіше.

 

— Однак забий, — наполіг на своєму Терешко.

 

Тож дірка забита.

 

У когута вже відросло пір’я, але Терешко тримає його на прив’язі.

 

І чого б це?