Питають часто журналісти,

колеги з радіо й газет:

— Чи не могли б ви розповісти,

як мислить, пишучи, поет?

Як тему він бере сучасну,

шукає творчого ключа?

І як вплива на творчість власну

робота перекладача?

— Що ж, мушу брать бика за роги:

нелегко щось своє утнуть.

Та все ж поета перемоги

тут більш чи менш одразу ждуть.

Бо серце, схоже до радара

, в секунду ловить безліч хвиль.

А вже як не стає зусиль,

кричиш: який же я нездара!

Та між страшних прогалин,

зяянь, коли ведеш ти власний спів,

ти — автор, сам ти тут хазяїн

думок, і образів, і слів.

В перекладі — не менше палу:

і думаєш, і твориш ти ж,

та в автора оригіналу

немов на прив’язі сидиш.

Такий буваєш недорікий

над нерозв’язністю задач,

що вже хоч плач, хоч кукурікай

перед загрозою невдач.

Та в тебе ж гідність є. І гонор.

Ти в щирості не знаєш меж.

По краплі кров свою, як донор,

перекладові віддаєш.

І раптом — проблиск! —

осінило. Стривай! Пішло, пішло, пішло.

Йде слово, образ — любо-мило,

мов заковики й не було.

І наче спала з пліч колода,

хоч і важенна голова,

та незрівнянна ж насолода,

як зерном потечуть слова…

Але, шановні журналісти,

даруйте, прошу наперед:

ми в дебрі можемо залізти,

бо розбалакався поет…

Якщо ж потрібне слово масам

і я ще з музою в ладу,

щось краще напишу тим часом,

а ні — то щось перекладу…