Чи думав він, що час мине,

безмежний і безмірний,

і прийде він, наш Кеміне ‘,

всміхнеться й скаже:

— Кеміне, я ваш слуга покірний!

Носив старенький він кожух

, на ньому сорок латок.

Але міцний незламний дух

— його найбільший статок.

Приймали бідні під кожну стріху

цю кожушинулатану.

Тікали ж дуки від його сміху,

як ті чорти від ладану.

Пани вимішують свій страх,

в панів заграли жовна:

— Кожух у нього у дірках,

наверх вилазить вовна.

А він на інше наверта:

— Нехай і драна свита,
так правда в нас зате свята,
брехнею не підбита!

Шле слово —кулю назустріч лиху,

стрілу, до лука вкладену.

Тікають мулли від його сміху,

як ті чорти від ладану.

Панів жалом болюче тне,

удар — разючий, вірний.

А сам сміється, Кеміне,

з панів сміється: — Кеміне,

я ваш слуга покірний!

 

1 Кеміне — псевдонім поета,

що означав «ваш покірний слуга».