Бувають речі нез’ясовні,

а тут вдалося встановить,

чом лікті випнуті назовні

у Юкси (навіть коли спить!).


Він сам нахрапистий, навальний.

А лікті випнуті оті —

це основний функціональний

для нього орган у житті.

Ще в школі,

в ранню юну пору,

активно діяв орган цей,

як Юкса йшов по коридору

і ним розштовхував дітей.

Це мало вплив і на поставу:

вперед скренилась, наче він,

щоб не взівать «обтяпать» справу,

стає на старт, бере розгін.

Мале на зріст, але пихате,

як той шкільний крикливий шкет,

всіх прагне й нині розштовхати

і першим вийти наперед.

Він душу вимотає вашу

і в вигідну шпарину — шасть.

— О,— теща хвалить Юксу,— в кашу

він наплювать собі не дасть!

Що треба, він дістане з неба.

О, Юкса наш — достойний зять.

Все буде так, як Юксі треба,—

він знає, чим кого узять.

У місто будь-яке прибуде,

враз до готелю мчить, як хорт.

Немає місць.

Дрімають люди.

Він подає в віконце торт.

І каже: — Вам привіт од Юкси.

— А хто це — Юкс?

— Я, ваш слуга

—   Мерсі… поселим вас у люксі…

—   О, вельми вдячний, дорога!

Раз з автостанції міської

він в гості їхав на село.

Автобуса ж до Ланової

в той день давненько не було.

Поламка. Буде рейс надвечір.

У Лановій застряг шофер.

В віконце Юкса б’є: — Диспетчер!

Я мушу виїхать тепер!

Б’є в скло, слова метає грубі,

в правиці книжечка мелька:

— У мене лекція у клубі!

Я вас в обком, я вас в ЦК!

І що ж диспетчер?

Дітись ніде.

Щоб одвести од себе зло,

піддавсь: міський автобус

їде у рейс нежданий, на село.

А Юкса посміхнувсь: нарешті!

Чи міг спізнитись Юкса-гість,

коли млинці холонуть в тещі,

бо обіцяв прибути в шість.

А то ще внесок у культуру

зробив наш Юкса

— плід дерзань!

Підготував якусь брошуру,

щоб видать в Товаристві знань.

 

Речей немало в світі дивних:

лежав рукопис кілька літ.

Рецензій кілька негативних.

А таки вийшла книжка в світ!

Хай десь найбільша черга буде,

між горлохватів, забіяк

наш Юкса фуксом пройде всюди,

і ви незчуєтеся — як!

Серед пролаз на всіх турнірах

наш Юкса мав би перший приз,

бо лікті — наче на шарнірах:

у хід пустив їх — і проліз!

Ви не впізнали прототипа

в цім Юксі?

Він впізнав свій лик.

Стривайте! Вже дверима рипа,

ось зараз зайде, зчинить крик.