Бувають речі нез’ясовні,
а тут вдалося встановить,
чом лікті випнуті назовні
у Юкси (навіть коли спить!).
Він сам нахрапистий, навальний.
А лікті випнуті оті —
це основний функціональний
для нього орган у житті.
Ще в школі,
в ранню юну пору,
активно діяв орган цей,
як Юкса йшов по коридору
і ним розштовхував дітей.
Це мало вплив і на поставу:
вперед скренилась, наче він,
щоб не взівать «обтяпать» справу,
стає на старт, бере розгін.
Мале на зріст, але пихате,
як той шкільний крикливий шкет,
всіх прагне й нині розштовхати
і першим вийти наперед.
Він душу вимотає вашу
і в вигідну шпарину — шасть.
— О,— теща хвалить Юксу,— в кашу
він наплювать собі не дасть!
Що треба, він дістане з неба.
О, Юкса наш — достойний зять.
Все буде так, як Юксі треба,—
він знає, чим кого узять.
У місто будь-яке прибуде,
враз до готелю мчить, як хорт.
Немає місць.
Дрімають люди.
Він подає в віконце торт.
І каже: — Вам привіт од Юкси.
— А хто це — Юкс?
— Я, ваш слуга
— Мерсі… поселим вас у люксі…
— О, вельми вдячний, дорога!
Раз з автостанції міської
він в гості їхав на село.
Автобуса ж до Ланової
в той день давненько не було.
Поламка. Буде рейс надвечір.
У Лановій застряг шофер.
В віконце Юкса б’є: — Диспетчер!
Я мушу виїхать тепер!
Б’є в скло, слова метає грубі,
в правиці книжечка мелька:
— У мене лекція у клубі!
Я вас в обком, я вас в ЦК!
І що ж диспетчер?
Дітись ніде.
Щоб одвести од себе зло,
піддавсь: міський автобус
їде у рейс нежданий, на село.
А Юкса посміхнувсь: нарешті!
Чи міг спізнитись Юкса-гість,
коли млинці холонуть в тещі,
бо обіцяв прибути в шість.
А то ще внесок у культуру
зробив наш Юкса
— плід дерзань!
Підготував якусь брошуру,
щоб видать в Товаристві знань.
Речей немало в світі дивних:
лежав рукопис кілька літ.
Рецензій кілька негативних.
А таки вийшла книжка в світ!
Хай десь найбільша черга буде,
між горлохватів, забіяк
наш Юкса фуксом пройде всюди,
і ви незчуєтеся — як!
Серед пролаз на всіх турнірах
наш Юкса мав би перший приз,
бо лікті — наче на шарнірах:
у хід пустив їх — і проліз!
Ви не впізнали прототипа
в цім Юксі?
Він впізнав свій лик.
Стривайте! Вже дверима рипа,
ось зараз зайде, зчинить крик.