Скаже Харків, скаже Київ,
скажуть Лопань і Дніпро:
«Як новий прогресу вияв —
пречудова річ метро».
Хоч була, як біг я в Спілку, придибенція така:
у метро, як у копилку,
опустив я п’ятака.
Стерта ж ця монета клята
не добрала щось ваги.
Гульк — аж автомат лещат
а защепив біля ноги.
Не добачиш — так і влупить!
Люди ж дивляться з боків:
«Автомат — і то не любить
надто стертих п’ятаків!»
Я розсердивсь — от морока:
не пуска мене п’ятак!
Та коли отямивсь трохи,
то про це подумав так:
«От загальній би культурі
корисніш було стократ,
аби в нас в літературі
був подібний автомат.
Щоб стояв, як у дозорі,
не пускав творців таких,
що слова в їх кожнім творі,
наче стерті п’ятаки!»