Ну, як його?.. Не Потайнюк…

Потайко? Ні… Ну, той, що критик!

Та ні — не кандидат наук,

А псевдопильності він злиток,

 

Що все шукає на шляху

Неточних тверджень і невірних,

Що вміє роздувать блоху

До розмірів до слономірних.

 

Що от, бува, як ви йдете,

Він обережно вас підкличе.

— У вашім творі… щось не те…—

До вас шепоче таємниче.

 

Розгляне книгу чи статтю

Крізь грані щербленої призми

І ллє, як дьогтем у кутю,

Що в вас там хиби, навіть… «ізми».

 

І з цим підходить він до всіх.

Що не кажи — він геній сущий.

Бо так виходить, мов на гріх,

Що всі сліпі, а він видющий.

 

В цілому колективу «зрив»

Знайшов, писнув заяву з ходу…

А що в житті він утвердив?

Нову підсиджування моду?!

 

Чи він опіксь на молоці

І все життя на воду студить?

Ні, як і всі слизькі людці,

Він просто звик усім паскудить!