Для роману чи для п’єси

переклав один поет з вірша

пушкінського «Бесы»

найвідоміший куплет.

Пушкін слово легко ронить —

скільки чару в нього тут:

«…Домового ли хоронят,

Ведьму ль замуж вьідают?»

Перекладач «строчку гонить»,

а слова його повзуть:

«…Дідька лисого хоронять,

відьму заміж оддають…»

 

Він читав мені, я слухав,

—   Ну, то як? — він брови звів.

—   Я потилицю почухав,

—   обережно відповів.

—   Є рядки, слова, є рима,

—   Пушкіна нема й знаку.—

—   Зміряв він мене очима:

—   Тут усе по словнику!

—   В тім-то й річ: коли буквально

—   підставляєш точно те ж,

дідька лисого нормально

хоч рядок перекладеш!