(Монолог одного «глави сім’ї»)

 

І чого цій жінці треба?

вже створили культ її.

Вознесли її до неба

на роботі і в сім’ї…

Та хоча б і в мене дома:

я то сам сім’ї глава,

але жінці —річ відома

— я надав усі права.

Обстановку ідеальну

я створив їй у сім’ї:

на тобі машину пральну

— ти володарка її.

На тобі лопату в руки

— ти господарка в саду.

Не зітхатимеш від скуки,

а в кіно я й сам піду.

Бо, кажу ж, у мене вдома

хоч і я сім’ї глава, але жінці —

річ відома — я надав усі права…

Чи з роботи прийде пізно,

— не виказуючи зла,

запитаю тільки ніжно:

«А пізніше не могла?»

 

Де не встигне дати ладу,

радий їй допомогти

— ділову даю пораду:

«На концерт могла б не йти!»

Або кину непомітно:

«Ти стирчиш ото в садку,

а меню — одноманітне,

й он пилюка у кутку…»

— Що ти голову морочиш?

— розлютилась жінка вкрай

— Рівноправності ти хочеш?

На ганчірку — прибирай!

І одною вже колише

у колясочці синка,

а другою звіт свій пише…

А ще б треба їй рука —

била б нею чоловіка

— «Не такий сім’ї глава!..»

От яка біда велика,

коли в жінки всі права!