«Ну як же так! —

обуривсь Горобець, —

Ледь голос не зірву,

цвірінькаю щосили.

І взимку теж я

головний співець…

Та знов старань моїх

не оцінили.

Преміювали знову солов’я,

Невже для нього почестей

замало?

Хай спробує цвірінькнути,

як я,

Щоб аж у вухах всім

позакладало.

Не людяний, на вид

не показний він.

Та й ніч співа —

порушує регламент…

Хіба мене зрівняти можна

з ним —

В усіх на видноті.

А темперамент?

Тут — скік, там — скок.

Хвостом сюди-туди,

І мікрофон від співу ледь

не трісне.

А я ж співак ще зовсім

молодий,

Коли змужнію,

то не так ще свисну…

* * *

На жаль, ця байка

із минулих днів,

Як горобцям було

непереливки.

Сьогодні — навпаки —

для солов’їв

Не вистача ні шани,

ні готівки.

Бо на підмостках спритні

Горобці —

Професори, доценти,

депутати…

А Солов’ї, неначе ті старці,

Літають у чужі краї

співати.