Посеред ночі один із найбільших вітчизняних багатіїв прокинувся в холодному поту й зі сльозами на очах:

 

— Ой, що ж я наробив, що ж я наробив… — затужив, чим не на жарт стривожив розбуджену його лементом дружину.

 

— Що сталося, дорогий? — заметушилася вона біля чоловіка. — Чого ти розридався, як мала дитина?!

 

— Ой, не можу… Хоч іди та вішайся або застрелься! Наснилося, що, бувши підлітком, у рідного батька поцупив із кишені червінця, якого той тримав на хліб для всієї сім’ї… Та щоб мені руки повсихали! — не припиняючи хлипати, картав той себе.

 

— Заспокойся, — зітхнула полегшено жінка. — Адже нічого страшного не сталось… У народі кажуть: «Куди ніч, туди й сон»…

 

— Та як ти не розумієш?! — спалахнув чоловік. — Уві сні я ще ніколи й нікого не обкрадав! А тут раптом рідного батька! Останню десятку спер! Ой, не можу… Ой, накапай мені чогось заспокійливого, бо не знаю, що із собою утну!..

І тільки випивши чарку дорогого марочного коньяку, врешті заспокоївся і знову заснув, мов дитина.