Чи це правда, а чи все те

Вигадка ледача:

Кажуть, в місті відбулася

Виставка собача.

На ту виставку зійшлося

Тьмуща-тьма народу,

Щоб по честі оцінити

Собачі породи.

Бо ж були тут не бездомні

Моськи дефективні,

А мисливські та службові,

Ну й декоративні.

В багатьох медалей низки

Звисли до підлоги,

Та не в тім, читачу, справа,

А про те балачка,

Що й великий собацюра,

Й найменший собачка

На тій виставці в пошані,

Честь їм превелика —

Кожне слідом на мотузці

Водить чоловіка,

А одного поставлено

В центрі круговоду

Для об’яв і для реклами

Собачого роду.

І вусань (отой, що в центрі),

Кажуть, мав кебету —

Балабонив без шпаргалки,

Мов читав анкету:

«Ось вівчарка чистокровна

Із міста Бішкека,

Її батько з-під Полтави,

Мати з-під Казбека,

Дід і баба з боку батька

Родом з Аргентини,

А по мамі всі з Одеси

По восьме коліно.

За вівчаркою — Мумука,

Дог із Йокогами,

Звір такий, що як до діла,

То і тигра згама.

Серед предків цього дога:

Циркові артисти,

Детективи і мисливці,

Навіть каратисти.

От, приміром, дід Мумуки

Силу мав левину

І кінцем хвоста знічев’я

Розбивав цеглину.

За Мумукою — Везувій,

Син Агамемнона,

Із тутешніх.

Хоч і кличка

В нього закордонна.

Його діда звали Рексом,

Прадіда — Мухтарик.

Далі йдуть —

Рябко, Моторний,

Тузик, Бобик, Шарик…»

І отак-от без угаву,

Про кожну собаку,

Всі подробиці згадавши,

Той вусань балакав.

Може, й далі б теревенив

Про життя собаче,

Та спинила його тітка

Дуже нетерпляча:

«Годі, голубе, хвалити

Собачу породу!

Розкажи про себе краще —

Ти якого роду?

Ким були баби з дідами,

Хто з них чим займався:

Тут оратор балакучий,

Як кажуть, зламався.

Довго-довго е-е-екав,

м-м-мекав,

М’яв свою панамку,

Роззявляв, як риба, рота

І губами плямкав.

Врешті-решт отямивсь

трохи

Й спромігся сказати:

«Я вам, тітко, не собака,

Щоби рід свій знати!»

Добре вдумайся, читачу,

В ці слова зухвалі

Й сам, будь ласка, без підказки

Дійди до моралі.