І

 

Ведмiдь у нас на Вкраїнi, крiм як у зоологiчних парках, нiде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лiсах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.

 

Були б ведмедi, -  довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь - звiр великий і реве: може перелякати.

 

Один мiй приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам'ятаю, колись дiстали таку телеграму аж iз Вологодської областi - "Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зггг приїздiть негайно..." - довго вдивлявся у ту телеграму й каже:

 

- Ти як знаєш, а я не поїду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка сумирнепька, - вона не реве i скальпiв iз людини не здiймає. А ведмiдь - воно дуже велике й дуже буре, а снiгу там багато: не втечеш! Не поїду я!

 

Не поїхали ми вдвох.

 

Ведмедi бувають бурi, i сiрi, i бiлi...

 

Бурi - ревуть по лiсах, починаючи з Брянщини..;

 

Сiрi звуться - "грiзлi", вони, спасибi їм, водяться досi-, далеко.

 

А бiлi - тi у полярних морях та океанах, i далеко до них їхати, i холодно.

 

Ну, а проте для кожного мисливця забити ведмедя - то вже така для нього честь i така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.

 

Ви ж самi подумайте: по-перше - прекрасна ведмежа шинка i знамените ведмеже м'ясо, а по-друге - ведмежа шкура...

 

Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабiнетi перед канапою. . Ви сидите на канапi, а перед вами приятелi сидять.

 

Ви їм кажете:

 

- Оцього ведмедя сам убив!

 

Приятелi вашi, як i взагалi в таких випадках усі приятелi, подивляться один на одного  i обов'язково котрийсь iз них кахикне.

 

Не звертайте на це "кахи" нiякої уваги й розкажiть їм, як ви спочатку, коли ведмiдь вискочив iз барлоги, вдарили його жаканiвською кулею, але тiльки поранили, а вiн, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у снiг i взяли лютого звiра на рогатину, i як у вас рогатина - трiсь! -  а ви хапаєте другу рогатину i прямо ведмедевi в груди! Аж тут друга рогатина - трiсь! Ви тодi-за третю! Звiр уже дихає прямiсiнько вам в обличчя... Третя рогатина...

 

Але тут дружина:

 

- Жалуйте, товаришi, до столу! Чайку поп'ємо! А коли ви вийдете з кабiнету, ваш найближчий друг каже вашiй дружинi:

 

- Спасибi, хазяєчко, що покликали, а то б довелося вашому чоловiковi й за четверту рогатину хвататись! Чого тiльки не перетерпить людина за правду?!

 

 

II

 

Добрий мiй знайомий, тов. С., хоч сам вiн і не мисливець, розповiв менi дуже iнтересний спосiб полювати ведмедя.

 

Сам я нiколи до того про такий спосiб здобути ведмеже хутро й цiлу торбу ведмежого м'яса не чув, але спосiб цей, на мою думку, вартий всiлякої уваги, тим паче, що вiн зовсiм безпечний, i мисливець у всякiм разi тут своїм життям не ризикує.

 

Виявляється, що дорослi ведмедi дуже пристраснi математики.

 

Ви назнаєте мiсце, де ведмiдь полює, чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктовi великими лiтерами таку математичну формулу:

 

2Х2=5

 

Написавши цю формулу, берете молоток i цвяхом прибиваєте до ясенка чи до дуба на тiй стежцi, де ведмедь подорожує. Прибивати треба не дуже високо та й не дуже низько, а так, щоб ведмiдь ту математичну формулу побачив.

 

Прибивати краще опiвднi, коли ведмiдь одпочиває. А як вийде вiн увечерi полювати, щоб вiн її вже уздрiв.

 

Прибили.

 

Зразу ж бiжiть додому, запрягайте коня в гарбу й їдьте до того математичного мiсця. Тiльки ж не пiд'їздiть до нього близько, заховайте коня з пiдводою десь у ярку чи за скиртою соломи, а самi бiжiть у лiс, вилазьте поблизу прибитої формули на дуба й чекайте нишком.

 

Ось iде ведмiдь.

 

Трiщить лiщина, падають з неї галузки, i взагалi шум.

 

Ви не бiйтесь i спокiйно собi чекайте.

 

Наткнувся, нарештi, ведмiдь на дикт з математичною формулою. Досвiдченi в такiм на ведмедя полюваннi люди розповiдають, що, коли вiн побачить 2Х2 =5, з ним починає коїтись щось неймовiрне.

 

Вiн то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них пiдступить, протирає лапою очi, дивиться, дивиться i, пересвiдчившись, що таки справдi написано 2Х2 =5, хватається лапами за голову й починає ту голову ламати.

 

Ламає, ламає, ламає... Ви сидите - i нiчичирк! Аж ось голова ведмежа трiскає й ламається.

 

Ви злазите з дуба, пiдходите до ведмедя, -  а вiн уже мертвий, упокоївся з поламки голови над невiрною математичною формулою.

 

Ви бiжiть по пiдводу, пiд'їздiть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везiть додому. Дехто з мисливцiв, щоб не видати секрету цього способу полювання на ведмедя, потiм б'є його кинджалом у серце.

 

- Наткнувся, -  мовляв, -  у лiсi на ведмедя, вiн на мене накинувся, я не розгубився, схопився з ним у страшному герцi, -  i звалив його ударом кинджала прямо в серце! Ось, дивiться!

 

I покаже ще й кинджал у ведмежiй кровi.

 

А по-нашому - це нечесно: як здобув, так i розповiдай! Завжди додержуйся стародавньої охотницької традицiї: говори завжди правду, i тiльки правду!

 

Ще раз говорю, що вищеописаного способу полювати ведмедя я не перевiряв, але всi, хто його знає, кажуть, що вiн дуже добутливий.

 

Спробуйте, товаришi охотники!

 

Дикт не так дорого коштує, а ведмеже хутро - коштовна рiч.

 

Та й м'ясо не дешеве.

 

 

ІІІ

 

Ще був один непоганий спосiб придбати ведмеже хутро, але тепер навряд чи можна його здiйснити, бо грунтовно змiнилося на нашiй Батькiвщинi життя.

 

Як знаємо за старих, дореволюцiйних часiв цигани-мандрiвники ходили по базарах та по ярмарках і водили за собою приручених i навчених рiзним нехитрим штукам ведмедiв:

 

- А покажи, Миша, як п'яний дядько з корчми йде!

 

- А покажи, Миша, як п'яна баба танцює!

 

Миша показує, бо в Мишi в нiздрях залiзне кiльце, i як його за те кiльце сiпають, Мишi дуже боляче...

 

Тепер цигани ведмедiв у нас не водять. Тепер цигани культурно по колгоспах господарюють та талановито грають на сценi свого циганського театру в Москвi - "Ромен".

 

Так от i трапилася така охотницька за старих часiв пригода.

 

Але хай за мене про неї розповiсть учасник тої пригоди, хай розповiсть так, як вiн менi колись розповiдав...

 

..."У вереснi мiсяцi дiло було, якраз на другу пречисту.

 

- Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепiв бiля Кленової. А в Кленовiй на другу пречисту величезний щороку ярмарок з'їздивси. Як iшли ми через Кленову, бачили пiд слободою чималенький циганський табiр з кiньми, возами, ведмедями й дiтьми. Ведмедiв було два, - i чималеньких. Ярмарок нас не цiкавив, бо виїхали ми з мiста виключно, щоб пополювати. Ну, полюємо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепiв. Приятелi теж дечого пiдстрелили. Надвечiр зiйшлися перекусити. Сiли на узлiссi - трапезуємо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а ми трапезуємо. Уже Трохим Свиридович

 

"Зiбралися всi бурлаки" двинув, а ми все трапезуємо. Трохим Свиридович було як потрапезує, то спiває, спiває, аж заливається. Проспiвали вже й "Зiбралися" i "Реве та стогне" i "Гиля-гиля". Пiд "Кину кужiль на полицю, сама пiду на вулицю"

 

Трохим Свиридович навприсядки пiшов. Уже й потанцювали, а проте все ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотiв пiд "Кучерява Катерина чiплялася до Мартина" вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив -упав! Упав та головою на ягдташ з вальдшнепами. Витяг вальдшнепа з сiтки, дивився, дивився на нього та й каже:

 

- Пт-та-ташечко! Люб-б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хiба ж ти з-в-в-вiр? Хiба ти мед-вед-мед-мiдь?! А потiм як iсхопиться:

 

- Мед-вед-ведя хочу! Хлопцi, -  кричить, -  давай медвеля полювати! За мною!

 

Ми за ним!

 

Я вже докладно не дуже й пам'ятаю, та й тодi воно менi не дуже затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмiдь мене кусає, я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну.

 

Прокинувся - темно. Лапнув праворуч - наткнувся па вуса Трохима Свиридовича!

 

Лапнув лiворуч - нiби борода Семека Петровича.

 

- А де ж, - думаю собi, - ведмедi?

 

А так якась проти нiби дiрка i трохи свiтиться.

 

Я до дiрки, стоїть людина, пиката й вусата. Я її й питаю:

 

- Ми, часом, не в барлозi?

 

А вона менi:

 

- Я тобi дам барлiг! Я тобi дам такий барлiг, що ведмедем зеревеш! Хлiв станового пристава за барлiг маєш?!

 

Тодi я все зрозумiв! За все життя оце один тiльки раз на ведмедя й полював.

 

- Iнтересно! Тiльки дуже дорого, - з сумом додав учасник тої пригоди...."

 

 

* * *

 

Тепер так на ведмедя полювати вже не вдасться: нема ярмаркових тепер, слава богу, ведмедiв...

 

Хiба, може, в зоологiчному парку? Але нi: не варт! У всякiм разi, не рекомендую!

 

 

IV

 

А приємно все-таки лежати на канапi, вкритiй ведмежою шкурою, й посмiхатися:

 

- Сам убив! Їй-бо, сам!

 

1945