Історія — це пані ні для кого,

 

іспанська ж кров

 

не годна без пригод.

 

Сервантес був чутливий

 

до нового

 

й заримував: «народ»

 

і «Дон Кіхот».

 

А ти мене в Іспанію

 

не пустиш

 

і кажеш, цим врятуєш

 

від спокус:

 

я вдома шаткуватиму

 

капусту.

 

Домашня жінка —

 

безперечний плюс.

 

Хай світ в розпусті

 

і злодійстві тоне,

 

ми не такі, на цноту

 

в нас патент,

 

у нашім вічно непорочнім лоні

 

патріотична квіточка росте.

 

Хтось Україну популяризує...

 

Яке нам діло, хто, кому і як?

 

В діжках капуста.

 

Люди, це не всує,

 

крім того, предок наш —

 

він був козак.

 

Він, як і я, знав три

 

слов'янські мови

 

і Відень брав, дійшов

 

до Піреней.

 

Пусти ж мене,

 

і я обов'язково...

 

А втім, ну що нам

 

до чужих ідей?

 

Ми патріоти,

 

ми самодостатні,

 

хоч ратуєм за досконалий

 

світ,

 

але найкраще нам

 

у рідній хаті,

 

а то ще жінку

 

спокусить сусід.