Природа — мудрий

 

вчитель і творець,

 

Ніщо не зайве

 

у природи-мами —

 

І цар орел, і сірий горобець,

 

Мурашка й лев...

 

І навіть ми із вами!

 

Учені їй присвячують

 

томи,

 

Поети пишуть

 

величальні оди... —

 

На всі лади розхвалюємо ми

 

Безмежну мудрість

 

матінки-природи...

 

З поетами у згоді я давно,

 

І твердо вірю я у слово

 

вчене...

 

Та є в природі все-таки одно,

 

Що не доходить —

 

хоч убий! — до мене...

 

Істота дивна лазить по землі

 

(З творінь природи —

 

виняток єдиний!) —

 

Є руки, дві ноги... І взагалі

 

Усі прикмети

 

зовнішні — людини.

 

Та не стривожать

 

їй душі до дна

 

Ні тихі води, ані ясні зорі:

 

В природі знає

 

лиш одно вона —

 

Хазяйнувать,

 

як злодій у коморі...

 

Вона шанує лиш саму себе,

 

Отож собі на вигоду

 

й догоду,

 

Як тільки може —

 

шарпає, скубе,

 

Калічить, запаскуджує

 

природу...

 

Природо-мамо!

 

Вибач і прости:

 

Ти — мудра, і велика

 

в тебе сила,

 

Чому ж створіння

 

це бездушне ти

 

Сама собі на лихо

 

сотворила?!