У сквері під плакучою вербою

сидить цей вовк,

тепер в овечій шкурі,

обдумує ходи під час двобою,

переставляє шахові фігури.

Болільники навколо:

— Ходить славно!

Ворушить лиса голова мізками

.— (Фігурою і сам він був недавно,

поводився з людьми, як з пішаками).

І я вже розкусив його натуру

(о, це не вовк і не овечка — лис це!)

й подумав, коли ставив він фігуру:

«Життя його поставило на місце!»