Молодого чорнобрового водія Сашка Заспівного зупинив на дорозі автоінспектор. Спершу державний страж порядку уважненько подивився на розпашіле обличчя шофера — чи не п'яненький бува, — відтак чемно поцікавився:

 

— Куди шлях тримаємо? Що веземо?

 

— Додому їду, — відповів шофер. — Везу залізяччя...

 

— А ще?

 

— Кабанця.

 

Автоінспектор прискіпливо оглянув подані йому документи і з недовірою зазирнув у кузов автомашини. Там і справді лежали якісь запчастини до сільгоспмашин, але... більше нічого.

 

— То де ж твій кабанець? — запитав патрульний уже суворіше.

 

— Як де? А он у кабіні спить.

 

Інспектор зацікавлено оглянув кабіну і... спантеличено всміхнувся. У правому куточку на сидінні, незграбно зіпершись головою об стінку, солодко спав знайомий йому головний інженер сільгосппідприємства «Нова доба» Павло Іванович Кабанець. Та хропів так, що аж піт рясно виступив на його чолі.

 

— Еге ж, хлопче, сьогодні тяжкі турботи не дають чоловіку вдома виспатися, — співчутливо зітхнув патрульний. — Колись у нашому районі діяли відділення «Сільгосптехніки». Замовив там потрібні запасні деталі, і обслуговуючий персонал без зайвої мороки доставить, немов на тарілочці, аж до хати. А тепер такі організації казна-куди щезли. Отож і доводиться самому інженерові разом із тобою мотатися, щоб до застарілих зношених сільгоспмашин діставати запчастини. А ти, Сашко, потихеньку шуруй. І дивись мені, щоб Кабанець не випав з кабіни.

 

Чорнобровий водій усміхнувся на прощання і повів вантажівку, не поспішаючи, до рідного тракторного парку...