Коваль Павло не міг настачити молотків. Зайде хтось із механізаторів, щось заклепає, а потім, як кажуть, «без задньої мислі» забере інструмент — і шукай вітра в полі. Тоді Павло почав ховати молоток під тумбочку. Це помітили механізатори. Молотка витягли, а місце, де він лежав, тракторист Алім щедро вимазав солідолом. Ковалеві знадобився інструмент, і він поліз під тумбочку. Витягнув руку, замазану по лікоть, а молотка немає. Гадати, хто так учинив, Павлові не було потреби: всі знали, що на такі жарти здатен тільки Алім. Коваль тихенько підійшов до нього:

 

— Ідем, я тобі щось розповім, — та й обняв тракториста за плечі забрудненою рукою.

 

А поки йшли і розмовляли, Павло потихеньку витирав руку об нього. Помітив це Алім, відскочив від коваля як чорт від ладану:

 

— Що ти робиш, дурню! — крикнув. — Я тільки вчора нову спецівку отримав!

 

— Я також, — усміхнувся Павло, показуючи замазаний рукав. — Буде сьогодні нашим жінкам робота...